Данило Нечай, полковник брацлавський, полковник визвольної армії.
Життя цьому полковникові судилося недовге, але вічне. Лицар надзвичайної сміливості й мужності, рішучий поборник козацької слави та селянської волі, Данило Нечай ще за життя став національним героєм, улюбленцем народу, оспіваним у піснях та думах, возвеличеним у переказах та легендах. Походив Данило Нечай із родини руського православного шляхтича. Перебіг його дитинства та юності лишаються невідомими. За одними даними, цей рід мешкав у Мстиславському воєводстві, за іншими на Поділлі, і тільки перед самою Хмельниччиною Нечаї перебралися на Київщину. З часів Київської Русі рід Нечаїв мали герб Побугів. В 16-17 століттях під ним було багато української еліти, а також родина підтримувала сталі відносини з місцевими козаками.
Участь у Національно-визвольній війні
До війська Хмельницького він приєднався з самого початку повстання і незабаром уже командував полком. У 1648 році Данило Нечай був призначений брацлавським полковником, тобто урядовцем території, порубіжної з тією, що перебувала ще під контролем Польщі, і обтяженої постійною прикордонною небезпекою.
Данило Нечай взяв участь у всіх великих битвах Національно-визвольної війни. Він бився під Жовтими Водами, Корсунем, Старокостянтиновом, зіграв вирішальну роль в битві під Пилявцями. Саме йому було доручено найбільш відповідальне завдання – штурм фортець Кодак і Броди (двох дуже укріплених, справжніх європейських фортів). Нечай брав участь в облозі Львова, Замостя і Збаража.
Данило Нечай був тією людиною, чиїми руками Богдан Хмельницький, по суті, здійснював найжорсткіші акції в своїй зовнішній політиці. Рідні брати брацлавського полковника на чолі українського війська вдерлися в межі Великого Князівства Литовського, відірвавши від нього значну частину білоруських земель. Також люди Нечая пройшли походом по території Молдавського князівства, захопивши його столицю Ясси і примусивши господаря Лупула до принизливих для нього поступок.
У політичному плані Данило Нечай очолював радикальну течію в українському керівництві, на тлі чого між ним і Хмельницьким виникали нерідко серйозні суперечності. Зокрема, Нечай рішуче виступав проти Зборівської угоди, закликаючи гетьмана продовжити боротьбу. Згодом чинив активний спротив поверненню польської шляхти до своїх маєтностей в Україні.
Восени 1649 р. полковник очолив селян і міщан Поділля, які «не бажали повертатися в попереднє рабство». Згодом вів переговори з кримським керівництвом щодо надання допомоги в боротьбі проти польських військ. За наказом Нечая козацькі загони, всупереч Зборівським постановам, зайняли Шаргород і Браїлів, організував економічну блокаду західних районів Поділля, звідки проводив масове переселення на козацьку територію селян і міщан. У квітні 1650 р. під час переговорів у Києві з комісаром польського короля А. Киселем вимагав, щоб «жоден із шляхти, а поготів із панів (тобто – магнатів) римської віри, не важився за лінію, їхати, тільки аби слуг своїх і то русинів до своїх маєтків посилати; аби всіх підданих у всіх провентах цілком занехали, самими тільки шинком і млинами вдовольняючись…» Польське керівництво, вважаючи Нечая «найбільшим бунтівником», постійно вимагало від Хмельницького покарати його смертю.
Життя цьому полковникові судилося недовге, але вічне. Лицар надзвичайної сміливості й мужності, рішучий поборник козацької слави та селянської волі, Данило Нечай ще за життя став національним героєм, улюбленцем народу, оспіваним у піснях та думах, возвеличеним у переказах та легендах. Походив Данило Нечай із родини руського православного шляхтича. Перебіг його дитинства та юності лишаються невідомими. За одними даними, цей рід мешкав у Мстиславському воєводстві, за іншими на Поділлі, і тільки перед самою Хмельниччиною Нечаї перебралися на Київщину. З часів Київської Русі рід Нечаїв мали герб Побугів. В 16-17 століттях під ним було багато української еліти, а також родина підтримувала сталі відносини з місцевими козаками.
До війська Хмельницького він приєднався з самого початку повстання і незабаром уже командував полком. У 1648 році Данило Нечай був призначений брацлавським полковником, тобто урядовцем території, порубіжної з тією, що перебувала ще під контролем Польщі, і обтяженої постійною прикордонною небезпекою.
Данило Нечай взяв участь у всіх великих битвах національно-визвольної війни. Він бився під Жовтими Водами, Корсунем, Старокостянтиновом, зіграв вирішальну роль в битві під Пилявцями. Саме йому було доручено найбільш відповідальне завдання – штурм фортець Кодак і Броди (двох дуже укріплених, справжніх європейських фортів). Нечай брав участь в облозі Львова, Замостя і Збаража.
Данило Нечай був тією людиною, чиїми руками Богдан Хмельницький, по суті, здійснював найжорсткіші акції в своїй зовнішній політиці. Рідні брати брацлавського полковника на чолі українського війська вдерлися в межі Великого Князівства Литовського, відірвавши від нього значну частину білоруських земель. Також люди Нечая пройшли походом по території Молдавського князівства, захопивши його столицю Ясси і примусивши господаря Лупула до принизливих для нього поступок.
У політичному плані Данило Нечай очолював радикальну течію в українському керівництві, на тлі чого між ним і Хмельницьким виникали нерідко серйозні суперечності. Зокрема, Нечай рішуче виступав проти Зборівської угоди, закликаючи гетьмана продовжити боротьбу. Згодом чинив активний спротив поверненню польської шляхти до своїх маєтностей в Україні.
Восени 1649 р. полковник очолив селян і міщан Поділля, які «не бажали повертатися в попереднє рабство». Згодом вів переговори з кримським керівництвом щодо надання допомоги в боротьбі проти польських військ. За наказом Нечая козацькі загони, всупереч Зборівським постановам, зайняли Шаргород і Браїлів, організував економічну блокаду західних районів Поділля, звідки проводив масове переселення на козацьку територію селян і міщан. У квітні 1650 р. під час переговорів у Києві з комісаром польського короля А. Киселем вимагав, щоб «жоден із шляхти, а поготів із панів (тобто – магнатів) римської віри, не важився за лінію, їхати, тільки аби слуг своїх і то русинів до своїх маєтків посилати; аби всіх підданих у всіх провентах цілком занехали, самими тільки шинком і млинами вдовольняючись…» Польське керівництво, вважаючи Нечая «найбільшим бунтівником», постійно вимагало від Хмельницького покарати його смертю.
Героїчна оборона м. Красного і загибель Данила Нечая.
В умовах загострення українсько-польських стосунків, зростання кількості провокацій в прикордонних районах та інформації щодо приготування королівської армії, з кінця 1650 р. Нечай за наказом Хмельницького проводив заходи по зміцненню оборони прикордоння, мобілізації козацьких загонів. 10 (20) лютого 1651 р. польським військам під командою М. Калиновського та С. Лянцкоронського вдалося непоміченими пробратися до містечка Красне, де перебував у той час Нечай. Намагаючись організувати оборону, полковник брацлавський загинув у бою, в якому «боровся так, як доброму молодцеві належало, захищаючись мужньо». Винесене козаками тіло свого улюбленого ватажка за деякими даними було поховане поблизу Черемошного (тепер Погребищенського р-ну Вінницької обл.). Отримавши повідомлення про смерть брацлавського полковника, «о том Хмельницькому вельми печаль учинилася». За розпорядженням гетьмана по церквах було відправлено панахиду по Данилу Нечаю.
Смерть Данила Нечая зробила велике враження і в Польщі і на Україні. У варшавських костелах правили Те Deum – «дякуючи Богові за перемогу і щасливий початок війни з козаками». Щоб підкреслити вагу цього успіху оповідали різні фантастичні оповідання що до замірів Нечая і козаків. «Нечай вже був умовився з Хмельницьким і козаками у наступну середу йти з військом, 15 тисяч реєстрових козаків, на Бар і здобувати його – щоб дістати Лянцкоронського, що стояв там з кількома хоругвами. Взявши його і забравши в неволю жовнірів мав їх відіслати Хмельницькому, а звідти з Бару, мав іти з військом на Ліско, аж під сам Краків – опанувати, злупити його та інші міста: тут на Підгір’ї могла б сила хлопства до нього пристати, коли б не скарав був його сам Бог». Смерть Нечая була великим тріумфом для поляків. Його вважали після Хмельницького найбільшою фігурою в козацькім війську, що протиставлявся самому гетьманові, і мав спроби йому протистояти. В польських колах Нечая вважали найбільш завзятим ніж сам Хмельницький.
Світлий образ мужнього лицаря назавжди вкарбувався в історичну пам’ять нації, що виборювала незалежність, став символом нескореності її духу й волі. Мужність полковника оспівана в десятках народних пісень про трагічні події в Красному. Так, в одній із них знаходимо слова про рішучість героя довести боротьбу до переможного кінця:
Ой скажи, козак, ой скажи Нечай,
Та чим тебе поминати.
«Ой та я ж вам, вражим ляхам, скажу-перекажу.
Ой то я ж вам, вражим ляхам, ще й з могили докажу!
Не радій же моїй смерті, розпроклятий враже,
Слава наша козацькая не вмре не поляже!»
Валерій
Таких людей нам бракує і зараз.
Валерій
Як бракує нам зараз таких особистостей.
Тамара
Наближається 370-а річниця Берестецької битви!
Варто згадати фото та відео обіцяного ще 12 років тому музею найвеличнішої битви 17 століття в Європі.
Чому невелика за розмірами споруда досі не втілена у життя?
Що заважає реалізації задуму?
“До 370-річниці Берестецької битви: обіцянки чи новий музей, що переможе?” –
https://vremya.eu/stati/obrazovanie-i-nauka/do-370-r-chnic-berestecko-bitvi-ob-cjank.html