» » Іван Богун

Іван Богун

posted in: Новини | 0

17 лютого 1664 року був страчений український військовий і державний діяч, козацький полковник Іван Богун. 

Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неоднаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.
Достеменно невідомо, коли і де народився І. Богун. Мало відомостей і про ранній період його життя, хоча деякі українські історики писали, що він вже брав участь у козацьких повстаннях в Україні 1637-1638 рр. Перші ж найвірогідніші дані про ратні справи І. Богуна пов’язані з його участю в обороні Азова, коли запорозькі та донські козаки протягом 1637-1642 рр. героїчно захищали місто від турецьких військ султана Ібрагіма. І. Богун, зокрема, керував тоді одним із козацьких загонів, який прикривав Борівський перевіз через р. Північний Донець.
Протягом 40-х років XVII ст. Богун вів звичайне для реєстрового козака життя, сповнене численних військових походів проти кримських татар, та обороняв українські землі від набігів останніх.
З початком у 1648 р. Визвольної війни українського народу Богун став одним із сподвижників гетьмана Б. Хмельницького, і згідно «Реєстру Війська Запорозького 1649 р.» він значився серед козаків Чигиринського полку. Згодом, найвірогідніше у 1650 р., за неабиякі організаторські здібності та військовий талант Богуна було призначено кальницьким полковником, а тому подальша його доля була тісно пов’язана із захистом Вінниччини та Брацлавщини від військ Речі Посполитої. Зокрема, вже в 1651 р. Богун вів важкі бої на Брацлавщині проти загонів Калиновського та Лянцкоронського. Саме у боях під Вінницею в березні 1651 р. Богун вперше найбільш масштабно проявив здібності воєначальника, заманивши в ході бою польську кінноту на Південний Буг, де драгуни потрапили до раніш підготовленої пастки. Тут же Богун проявив значну особисту хоробрість, очолюючи сміливі нічні вилазки з козацького табору. В кінцевому підсумку Богун втримав свої оборонні позиції під Вінницею і, після підходу основних сил української армії, змусив коронне військо відступити. В подальшому, переслідуючи польські загони, полк Богуна брав участь у штурмі Кам’янця-Подільського (29 квітня – 1 травня 1651 р.), а в середині травня його козаки оволоділи Корцем.
Важливою сторінкою з-поміж ратних справ кальницького полковника стала Берестецька битва, в якій І. Богун проявив себе розсудливим полководцем в найтрагічніший момент бою. 
Історик Б. Сушинський у своїй історичній праці «Козацькі вожді України» описує події під Берестечком 1651 року: «Червень 1651 року. Військо Богдана Хмельницького оточене під Берестечком. З трьох боків його тиснуть до непрохідного болота. Самого гетьмана в повстанському таборі нема, – він був кинувся навздогін татарській орді, а підступний хан захопив у полон свого союзника. Поляки знають, що довго козакам у таборі не втриматись. Вони спокійно винищують оточених методичними гарматними обстрілами, й час від часу пропонують здатися. Й ось тоді повстанці обирають наказним гетьманом полковника Івана Богуна, одного з найдосвідченіших і найавторитетніших воєначальників Визвольної армії.
Поляки знову накрили табір густою запоною артилерійського вогню, але на цьому не стали. Вони кинулися на штурм і проламали в одному місці оборонні лаштунки козаків. Серед повстанців засіялася і дедалі дужче почала розростатися паніка. Й Іван Богун, щоб вирятувати хоча б частину війська, зважився на одчайдушне – повести його через болото. Мостити переправи було ні з чого та й ніколи. Богун наказав заганяти вервечкою в трясовину вози, кидати кожухи, в’язки сіна й хмизу, ступати по крупах засмоктуваних тванню коней, кидати під ноги сідла – не цуратися нічого, що здатне хоч якось утримати людину на поверхні.
Багатьох воїнів болото засмоктало, чимало загинуло вже по той бік, коли треба було прориватися через загороджувальні загони поляків. Та все ж Богунова сила волі, що змогла підпорядкувати людей у найскрутнішу хвилину, врятувала життя кільком тисячам повстанців. Вони вийшли з оточення й відступили на території, підконтрольні адміністрації гетьмана Хмельницького.
Хмельницький знав, що на полковника Богуна можна покластися в будь-якій ситуації. Цей могутньої статури чоловік мав здатність уже самою своєю присутністю заспокоювати тих, хто піддавався паніці, вселяти віру в тих, кому забракло мужності.»
У переможну битву під Батогом у 1652 р. вінницький полковник також вклав чималу свою частку зусиль.
У 1653 р. І. Богун розбив під Монастирищем військо «непереможного» польського воєначальника Стефана Чарнецького, відомого своєю нелюдською жорстокістю, а в листопаді 1653 р. взяв в оточення під Жванцем наймані війська Речі Посполитої.
Хоча Іван Богун був першим полковником війська і радником гетьмана Богдана Хмельницького, проте мав власне розуміння ситуації і подальшої долі визволеної від поляків України. Ось чому він рішуче виступив проти возз’єднання України з Росією, засудив рішення гетьмана укласти з Росією Переяславську угоду і ще рішучіше відмовився присягати російському цареві. Для Хмельницького це, очевидно, не було цілковитою несподіванкою. Загалом він знав позицію Богуна: той вважав, що Україні не слід приєднуватись ні до Польщі, ні до Росії, а утверджуватись як самостійній державі. 
По смерті Б. Хмельницького Україна розпалася на Лівобережну і Правобережну. Булава гетьмана переходила з рук у руки: Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Павло Тетеря, Петро Дорошенко… Обставини в Україні стали вкрай напруженими: з однієї сторони було засилля польської шляхти, з іншої – російських воєвод. Спочатку Іван Богун підтримував курс І. Виговського на унезалежнення України від Московії, але й гетьманська політика, спрямована на зближення з Польщею чи Туреччиною, також викликала його спротив: він відмовився підписувати Гадяцький договір.
У 1660 р. Іван Богун разом із славетним Іваном Сірком на Поділлі очолили народне повстання проти гетьмана Юрія Хмельницького, який відновив в Україні гніт польської шляхти.
Весь цей час, перебуваючи на Правобережжі як полковник Паволоцький, Іван Богун постійно перебуває в оточенні польської агентури. У 1662 році був заарештований поляками і кинутий у підземелля Марієнбурзької фортеці.
Однак польський король Ян ІІ Казимир, готуючись до нового походу для завоювання Лівобережної України, знову намагається використати популярне серед народних мас ім’я Івана Богуна.
У 1663 році гетьман Правобережної України Павло Тетеря добивається від короля звільнення Богуна, призначає його наказним гетьманом і включає до польської військової ради. Однак і надалі Іван Богун намагається скористатися цим становищем, щоб силами своїх козаків та лівобережних частин у змові з російськими військами завдати нищівного удару полякам та визволити від них Україну.
Лист, написаний Богуном до російського командуючого Ромодановського, був переданий козаком-зрадником польському королеві.
17 лютого 1663 року Іван Богун був захоплений сердюками Івана Тетері і страчений за наказом польського короля у селі Комань під Новгород-Сіверським. Один з народних переказів свідчить, що помирав він у тяжких муках.
Світлу пам’ять про героя, який усе своє життя віддано служив рідній землі, підтримуючи ідею незалежності Української держави, назавжди зберіг український народ. Народні пісні, думи та легенди, що дійшли до нас з минулого, численні поетичні та прозові твори сучасних письменників оспівують Івана Богуна як національного героя і козацького лицаря, як дороговказ для української молоді та всієї нації для гарту та спрямування на найвищу висоту вірності Україні.